Дніпродзержинська центральна міська бібліотека ім. Т.Г. Шевченка
Павло Загребельний
Бібліографічний покажчик
Павло Архипович Загребельний (псевдоним П.Архипенко, А.Довгань, П.Чумаченко) народився 25.08.1924 року в селі Солошине, Полтавської області. Пішов з життя у 2009 році. Герой України (2004). Орден князя Ярослав Мудрого 5-г о ступеню (1999). Учасник другої світової війни, в’язень німецьких та радянських концтаборів. Закінчив філософський факультет Дніпропетровського університету (1951). Працював журналістом газети «Днепровская правда», в журналі «Вітчизна». 1961-63 рік-головний редактор газети «Літературна Україна». Голова Комітету з Державної премії України ім. Т.Шевченка (1979-87). Почав друкуватися від 1949 року. Публікації «Степові квіти» (1955), «Учитель» (1957), повістей «Марево», «Там, де співають жайворонки» (1956), «Долина довгих снів», «Дума про невмирущого» (1957) привернули увагу критики і вирізнили Загребельного як своєрідного прозаїка. У його новелах - прагнення до життєвої конкретності, виявлення в звичайному значного й поетичного, критична спрямованість щодо негативних явищ, вільна розповідна манера. Романи «Європа 45» (1959) та «Європа. Захід» (1961) - спроба створити пригодницько-політичну дилогію про боротьбу антифашистського інтернаціонального загону і налагодження повоєнного життя в Німеччині. У романах «Шепіт» (1966) і «Добрий диявол» (1967), присвяченим прикордонникам, розвинув пригодницьку лінію, прагнучи поєднати гостро сюжетність із психологічністю.
Роман «Спека»(1960) - поширена в той час данина робітничої темі, втім, художньо переконливіша: тут невимушена авторська розповідь, жваві, подекуди гумористично забарвлені діалоги, означено суспільно важливі проблеми, широко розкривається особисте життя; культові вождя і уявленням про людину-гвинтика протиставлено людину-особу, індивідуальність. Помітним здобутком письменника, як і української прози 60-х років, став роман «День для прийдешнього (1963). Людська особистість, її соціальна активність, морально-духовна основа, осуд пристосуванства і споживацтва, посередності й безликості, боязні власної думки-основне коло питань, порушених у творі. Серед достоїнств роману-гострий життєвий конфлікт, цікавий герой (водій і заочник Архітектурного інституту Пушкар), низка влучно спостережених неоднозначних (Діжа, Брайко, Жеребило) і дошкульно змальованих негативних персонажів (Кукулик, Кошарний), оригінальна три частинна композиція (Ранок, День, Вечір), інформаційна насиченість розповіді, наскрізна іронічність. Звертаючись до тем, що вважалися ідейно першочерговими, Загребельний трактував їх із полем, настановою, приземлюючи та олюднюючи гасловий зміст, або й пародіючи літературні стереотипи і кліше. Свідченням тому є написана згодом компактна трилогія, об’єднана говірким і дотепним оповідачем-молодим трубопрокатником Дмитром Чередою: «З погляду вічності» (1970), «Переходимо до любові» (1971) та «Намилена трава» (1974).
У 60-х роках зросла популярність Загребельного не лише як письменника, а і як енергійного талановитого редактора-новатора «Літературної газети», перейменованої ним 1961 на «Літературну Україну», що у продовж 3-х років стала справжньою письменницькою трибуною вільної, за тогочасних можливостей, творчої думки. Формувався і самобутній стиль Загребельного-романіста, котрий, відкинувши пісну описовість, замилувану красивість, апробував засоби художньої несподіванки, сюжетно-композиційної оригінальності, іронічного переінакшення смислу, експериментування. Його творча домінанта-свобода, невимушеність, не скутість у берегах самої оповіді, природний, захоплений, інформаційно- переповнений (ходяча енциклопедія) і ніколи не нейтральний, часто гостро критичний, вдатний до гумору (а згодом і до сарказму) оповідач. Завершенням цього періоду творчості Загребельного є роман «Диво» (1968), в якому вже вироблені художні підходи у зображенні сучасності застосовано на матеріалі історичному, до якого письменник звернувся уперше. Роман має і відповідну «об’єднувальну» композицію: у ньому три паралельні сюжетні лінії-власне історична, воєнна і сучасна. Наскрізний образ - Софія Київська - диво, мистецький витвір, що належить водночас і 11 і 20 століттям. Роман «зв’язку часів» відзначався знайомою індивідуально виразною прикметністю й водночас пластичністю, реалістичною багато тональністю картин і характерів, наскрізною художньо-філософською концепцією, пов’язаною передусім із постатями зодчого Сизоока, князя Ярослава та образами сучасників - батька Гордія Отави і його сина Бориса. У романі порушено проблеми народу і його ролі у творенні історії та культури, тлінного й нетлінного, влади й мистецтва, таланту й посередності тощо. Натхненний успіхом «Дива», Загребельний відтоді створив цілу тематично й наративно різноманітну бібліотеку і сторічного жанру: міфологічні романи «Первоміст» (1972) і «Смерть у Києві» (1973; за обидва державна премія України ім. Т. Шевченка, 1974), жіночі романи «Євпраксія» (1975), «Роксолана» (1980), а також найзначніший в українській літературі твір про Б. Хмельницького «Я, Богдан» (1983). У них постають непересічні, зі складною долею історичні особи, котрих Загребельний подав у власному трактуванні, переосмисливши оцінки літописців та істориків, образи з легенд, дум, пісень і міфів. Романи «Євпраксія», «Роксолана», героїні яких зберігають себе як особистості, бо в них не була вбита пам’ять про рідну землю, а особливо «Я Богдан», мають переважно аналітичну, монологову структуру, виразно суб’єктивний стиль, але прикметні для них і епічна широта й масштабність. У романі «Я Богдан» їх зумовив сам предмет зображення - національно-визвольна війна українського народу на чолі з Б. Хмельницьким, якого показано у злетах і оманах, драмах і суперечностях, полеміці й сповіді, філософських роздумах (твір написано від імені самого героя,що оглядає свій шлях до і після смерті - «у славі»). Міркуючи над ціною своїх діянь і помилок з позицій історичної долі українського народу в подальших віках, гетьман безжально картав себе різноголосим, до протилежності, судом нащадків. Як згустки народної оцінки у романі часто з’являються пісні та думи про Хмельниччину поетично-художні документи тієї доби і пізніших часів. В одному з епізодів герой скрушно зауважив: «І найбільший поет мого народу… напише слова гіркі й жорстоко несправедливі…Та що йому гетьмани, коли він поставав і проти самого Бога … Генія народжує не просто жінка, а ціла нація. Мені ж ще тільки довелося творити цю націю». Такі епізоди (наприклад, розмисли про Берестечко і подальшу долю України), як і багато інших фактів, деталей, цитат, алюзій значно увиразнили художню багатомірність і стереоскопічність образу славного гетьмана України, помноживши епічну конденсованість роману, в якому постав складний і драматичний шлях українського народу крізь віки. Загребельний тут і в інших творах наполіг на чітко сформульованій ним самим тезі: «При Хмельницькому українська нація народилася, заявила про себе світові, Шевченко дав їй самоусвідомлення».
Історічна проза Загребельного прикметна не лише художньою оригінальністю, майстерним поєднанням конкретно-людського змісту з епічною широтою й велелюдністю, а й тим, що історія в ній повсякчас постає як історія українського духу, як українська історія. Органічне поєднання внутрішніх і зовнішніх планів, панорамність та інтимність, переплетення різних часових та просторих площин вирізняють і написаний на матеріалі сучасності роман «Розгін» (1976; Державна премія СРСР, 1980), головний герой якого кібернетик, академік Карналь, людина діяльна, різнобічна, наділена високою духовністю, занепокоєний зростанням раціоналізму і технізації сучасного світу, безкореневістю, «примітивною електронністю», безжальною функціональністю», де «вмирають усі мрії, де немає спогадів». Його антипод-Кучмієнко; різко окреслюючи цей тип, Загребельний звернувся до важливої проблеми психології цинізму, живучості кар’єристів і пристосуванців у суспільстві, утверджуючи значення моральної відповідальності вчених перед людством.
Помітним внеском в український гумор стали романи дилогії «Левине серце» (1978) та «Вигнання з раю» (1986), у яких Загребельний успішно використав засоби народної сміховинної оповіді, «розказування» билиць і небилиць, амбівалентні закони фольклору, самі внутрішні ресурси мови, усного мовлення,що природно поєдналося із властивою йому манерою навального «набалакування» тексту, насиченого дотепними афоризмами і влучними цитуваннями, в’їдливими жартами, пародіюванням життєвих і літературних стереотипів тощо. Загребельний створив низку привабливих , гумористично змальованих образів або дошкульно, до сарказму, сатирично узагальнених типів-мешканців села Карпів Яр (перейменованого на Світлоярськ, а потім Веселоярськ), різноманітно виявив український народний характер: голова сільради з прозорим прізвиськом Зновобрать, дядько Обеліск, який ладен все «знищити як клас» і на тому місці «водрузить обеліск», постійний «передовик» Денис Самусь з незмінним афоризмом «Моє діло посіяти, а вже зійде чи не зійде, то ваша турбота». Його покровитель товариш Багато галасу («Мені нужні жжаті строки і дальніше увєліченіє, а не ваш зажим молодих»), дід Утюжок, який перед кожними святами пропонує «а також погладити всі прапори», скромний молодий механізатор Гриша Левенець, котрий у романі «Вигнання з раю» став сільськім головою, та чимало інших. Дилогія насичена численною проблематикою, яка, дарма що поставлена в «несерйозній» формі, принагідно й побіжно, «по ходу» «розвеселеної» розповіді відзначалася суспільною гостротою й назрілістю (адміністрування, бюрократизм, псевдо рекорди, штучність радянських ідеологічних норм і постулатів, національна безпам’ятність тощо). «Вигнання з раю» має чіткішу композицію, вибагливіший, менш стихійний спосіб добору проблемно-змістовного спектру, але програє певною зужитістю образного художнього прийому. У 1980-х роках, напередодні так званої перебудови Загребельний виступив (до свого 60-річчя) з романом «Південний комфорт», вдавшись до сміливої критики негативних явищ діяльності прокуратури (корупція, протекції, невігластво). Опублікований у журналі, твір зазнав осуду «вищіх партійних і тих же прокурорських інстанцій» і не зразу був допущений до книжкового друку (1988). Після цього Загребельний написав «День шостий» (1985) - жорстоко правдиву розповідь про воєнний епізод з історії форсування Дніпра і загибель суціль усієї молодої обслуги протитанкової батареї; збірка «Неймовірні оповідання» (1987), у яких демонстрував, уже в іншому жанрі, свою вдатність до художнього пошуку, новизни проблематики, несподіваності форм; повість «В-Ван» (1988), де постійну для себе тему сліпого, механічного виконавства розглянув на воєнному матеріалі, історії з життя конкретного втілювача репресивних заходів; політичний роман фантастичного типу «Безслідний Лукас» (1989), однак усі ці твори не здобули широкого критичного і читацького розголосу.
У перші роки незалежності України Загребельний, повертаючись до вже опанованого ним жанру, надрукував кілька пригодницьких творів, зокрема цикл повістей «Ангельська плоть» (1993), «Попіл снів» (1995), романи «Зона особливої охорони» (1999), «Ключ од сейфа» (2001), не надаючи, в тим, їм особливого значення, та великий повновагий роман «Тисячолітній Миколай» (1994), на успіх якого не без підстав сподівався. «Тисячолітній Миколай» - це, подібно до «Дива», художній зріз кількох часових суспільно важливих для України періодів (10-17-20 ст.), об’єднаних, однак, цільніше, не аплікативно, одним героєм-сучасником, який, як його народ, проживає 1000-літнє життя. Вільний від цензури та інших обмежень, Загребельний відтворив усю повноту правди про замовчувані раніше сторінки української історії(наслідки Переяславської ради, не викладені у романі «Я Богдан», колективізація, голодомор,репресії, остарбайтери й репатріанти, гнітюча атмосфера післявоєнних переслідувань), надзвичайно точно доніс конкретні реалії, норми, писані й неписані закони і стереотипи часу, його дух, атмосферу та побут. Деталі, аж до специфічної радянської, вихолощеної од суто людського змісту лексики - це незаперечна енциклопедія зображувань доби, передусім доби тоталітаризму. Зі стильового боку «Тисячолітній Миколай» акумулював досі надбане Загребельним, але тут більша увага приділена характер описанню психологічної розробці образів, оповідач більш аналітичний, докладний і стриманий. Конфліктна основа твору поглиблена завдяки оригінальній подвійній лінії сюжету: поряд зі складною, нелегкою долею Миколая подано й історію життя його брата-кар’єрний злет до першої особи республіки, що почався лише завдяки виконанню ним ще в школі ролі В. Леніна, особливо його умілому «гарканню». У 2000-х роках Загребельний відійшов від активної громадської діяльності, уникаючи публічності, але інтенсивно працював над новими творами. Роман «Юлія» (2000) цілком присвячений темі кохання як великій, на все життя незборимій силі; таке осмислення «вічної теми». Загребельний здійснював, фактично, і в більшості попередніх творах, ніколи не відсуваючи її на другий план навіть у романах, написаних на інші поважні теми («Розгін», «Я Богдан», «Тисячолітній Миколай»). Романи «Брухт» (2002), «Стовпотворіння» (2004) та коротка повість «Катаклізма» - це гостро критичний, дошкульний, багатоплановий зріз української сучасності 1990-х років, з її недодемократією, невпинним розкраданням народних багатств, з олігархічною владою і такою ж «опозицією» до неї, галасливо «піарними» виборами і підкупом електорату, з усіма знайомими читачам аномаліями «розбудови держави», політичнім брудом і не зрідка вгадуваними прототипами відомих чиновників депутатів з прикметним для них способом діяння і навіть мовлення («мікрохвон», «коли я не перший в державі, то й не другий», «Царенко, не стрибай по залу» тощо). Загребельний вдався до умовних, фантастичних сюжетних винаходів і чимдалі більше до сатири, сарказмів та гротеску.
У доробку Загребельного чимало помітних літературно-критичних та критично-публіцистичних статей, передмов, більшість яких зібрано у збірках статей, есе, літературних портретів «Неможними устами» (1981) - це, зокрема, розвідки, присвячені класикам літератури («Вершини»), побратимам (Сучасники»), літературні огляди, узагальнення свого творчого досвіду (З власного подвір’я) та лірична повість-дослідження про П. Тичину «Кларнети ніжності». Високий інтелектуальний рівень, сміливість і не заспокоєність засвідчило його есе «Думки нарозхрист» (1998; 2008) на теми літературно-мистецькі, національно-духовні твори: «Мова», «Національна ідея», «Храм», «Битви», «Роксоланство», «Три долі» (Гоголь, Шевченко, Чехов), «Український шлях». Загребельний звертався і до жанру драматургії: створив п’єси «Хто за? Хто проти?» (1967), «І земля скакала мені навстріч» (1976), «Межі спокою» (1982), що йшли на сценах театрів України. Вистави за «Євпраксією», за «Роксоланою» Загребельний написав кілька сценаріїв, за якими на Київській кіностудії ім. О. Довженка знято х/ф «Ракети не повинні злетіти» (1964), «Перевірено - мін немає» (1965), «Лаври» (1972), «Ярослав Мудрий» (1981, дві серії) «Прискорення» (1986).
У своїй творчості Загребельний стверджував гідність і самоцінність людської особистості, рішуче протиставляв посередності талант, пристосовництву-активну дію, рабству та мовчазній покорі-свободу й боротьбу за неї. Його прозі притаманні природні переходи від сучасності до історії, широта охоплення типів українського народного характеру, пристрасність в обстоюванні правди, добра, краси. Твори Загребельного перекладено багатьма мовами світу.
Твори П.А. Загребельного
1. Загребельний П.А.Твори.У 6-ти т.-К.: Дніпро,1979
2. Загребельний П. А.Твори: В 2-х т.-К.: Дніпро,1984
Т.1.Розгін: Роман. 549с.
Т.2.Смерть у Києві;Первоміст:Романи 663с.
3. Загребельний П.А. Ангельська плоть.: Пригодницька повість.-К.:Укр.. письменник,1993.—125с.
4. Загребельний П.А. Безслідний Лукас:Роман.-К.: Рад. письменник, 1989.-391с.
5. Загребельний П.А. Вигнання з раю: Роман-дилогія.-К.: Рад. письменник, 1986.-456с.
6. Загребельний П.А.Гола душа.: Повість.-К.: Преса України, 1992.-160с.
7. Загребельний П.А.День для прийдешнього.:Роман.-К.: Рад. письменник,1964.-386с.
8. Загребельний П.А.Диво.:Роман.-К.:Рад.письменник, 1968.-700с.
9. Загребельний П.А.Добрий Диявол : Роман.-К.:Дніпро,1967.-188с.
10. Загребельний П.А. Євпраксія .: Роман.-К.: Дніпро, 1987.-319с.
11. Загребельний П.А.Європа-45.: Роман.-К.: Рад. письменник, 1963.-716с.
12. Загребельний П.А. З погляду вічності.: Роман.-К.: Рад. письменник, 1970.-247с.
13. Загребельний П.А. Левине серце.: Роман.-К.: Рад. письменник, 1978.-328с.
14. Загребельний П.А. Марево.: Роман.-К.: Молодь, 1956.-213с.
15. Загребельний П.А. Намилена трава.: Роман.-К.: Рад. письменник,1974.-208с.
16. Загребельний П.А. Неймовірні оповідання: Оповідання,Повість.-К.: Рад.письменник, 1987.-367с.
17. Загребельний П.А.Неложнимиустами: Статті, есе, портрети.-К.: Рад. письменник, 1982.-479с.
18. Загребельний П.А. Первоміст.: Роман.-К.: Рад. письменник, 1978.-302с.
19. Загребельний П.А. Переходимо до любові.: Роман-К.: Рад. письменник, 1973.-259с.
20. Загребельний П.А.Південний комфорт:Роман-К.: Дніпро,1988.-295с.
21. Загребельний П.А. Розгін: Роман. В 4-х кн.-К.: Рад. письменник, 1976.-670с
22. Загребельний П.А. Роксолана: Роман.-К.: Дніпро,1983.-583с.
23. Загребельний П.А.Смерть у Киеві: Роман.-К.: Дніпро,1972.-406с.
24. Загребельний П.А. Спека: Роман.-К.: Дніпро,1967.-201с.
25. Загребельний П.А. Стовпотворіння; Катаклізма: Роман.- Х.:Фоліо, 2005.-286с.
26. Загребельний П.А. Тисячолітній Миколай: Роман.-К.: Довіра,1994.-636с.
27. Загребельний П.А. Шепіт:Роман.-К.: Молодь,1981.-376с.
28. Загребельний П.А.Юлія: Роман.-Х.:Фоліо,2001.-351с.
29. Загребельний П.А. Я,Богдан: Роман.-К.: Рад. письменник,1983.-511с.
Життя та творчість П. Загребельного
1. Дончик В. Загребельного. Літ.- крит. нарис.-К.: Рад.письменник,1984.-248с.
2. Фащенко В.В. Павло Загребельний.Нарис творчості-К.: Дніпро,1984.-207с.
3. Шаховський С. Романи Павла Загребельного:Літературно-крит. нарис.-К.: Рад.письменник, 1974.-175с.
4. Білик Н. Міфологічний вимір семантики ключового знака-символу в романах П.Загребельного «Диво» і «Первоміст»// Слово і час.-2009.-№10.-с.66-76.
5. Бондаренко Ю.Феномен історичності в романі Павла Загребельного «Диво».// Диво слово.-2006.-№2.-с.2-7.
6. Вальчук О.В. Художня своєрідність характеротворення в романі П.Загребельного «Я Богдан»// Література в контексті культури:-Зб. Наук.праць.Вип.17.-Днепр-ськ.2007.-с.47-53.
7. Жила С.Мистецькі та історичні коментарі у процесі вивчення роману П. Загребельного «Євпраксія»// Всесвітня л-ра та культура.-2005.-№6.-с.2-6.
8. Загарук П.Храм і соціум у романах О.Гончара «Собор» та П.Загребельного «Диво»// Укр. мова і літ. в школі- 2006.-№4.-с.25-30.
9. Іванічук Р. та ін. Класик української літератури-наш сучасник. До 80-річчя Павла Загребельного.// Диво слово.-2004.-№8.-с.62-69.
10. Марко В.Особливості внутрішнього монологу у творах Павла Загребельного( «Я Богдан», «Тисячолітній Миколай», «Гола душа»)// Диво слово.-2007.-№1.-с.53-56.
11. Мельник Н. Своєрідність висвітлення морально-психологічних проблем сучасного українського суспільства в романі П. Загребельного «Брухт» // Рідна школа.-2005.-№2.-с.16-18
12. Борознюк Н. П’єса П. Загребельного «Диво» // Всесвітня літ. та культура в навч. закл.-2007.-№2.-с.33-34.
13. Мушкетик Ю. Гіркий досвід Стовполандії: Про книжку П.Загребельного «Стовпотворіння» // Вітчизна.-2004.-№7-8.-с.99-101.
14. Панченко В. Тисячолітній Загребельний (Сторінки спогадів і подорожні нотатки з малої батьківщини письменника) //Диво слово.-2009.-№7-8.-с.62-67.
15. Романченко Г. Образ жінки-бранки в українській літературі: (роман П.Загребельного «Роксолана»)//Всесвітня літ. та культ. в навч.закл.-2005.-№11-12.-с.19-21.
16. Слабошпицький М. Людина в Системі і поза нею: Життя і творчість П.Загребельного //Урядовий кур’єр.-2004.-28 серп.
17. Славинський М. «Усе життя робив одне й те саме-читав та писав» (П.Загребельний) //Віче.-2009.-№1.-с.68-69.
18. Трищенко І. Велике таїнство творення (урок вивчення роману П.Загребельного «Диво»)//Дивослово.-2009.-№7-8.-с.68-69.
19. Чумак Т. Проблема збереження духовності в романі П. Загребельного «Диво»//Всесвітня літ.та культ.в навчальних закл.-2007.-№3.-с.10-13.
20. Шевченко Ж. «Чеберяйчики» Павла Загребельного// Дивослово.-2009.-№7-8.-с. 70-71.
21. Шпиталь А. До 85-ліття Павла Загребельного // Слово і час.-2009.-№8.-с.101-107.
Укладач: Суха В.Л., зав. юнацьким відділом
