Як учасники зустрічі дізналися з доповіді, рух "вікна Овертона" проводиться у кілька кроків. Спочатку, потрібно створити наукову дискусію, тобто просто ввести потрібне поняття у царину обговорюваних так, що воно перестає бути табу. Потім, від радикального провадимо ідею до можливого: а хто не хоче говорити про це - той ханжа та лицемір. Виявляється, використовуючи толерантність, як засіб, дуже легко залишити своїх ідеологічних супротивників безмовними. Далі вже слідують приклади з історії, легенди, зразок відомих людей, що якесь явище існувало завжди і причетні, тож нічого дивуватися. І адепти цього, звичайно, завжди переслідувались, були жертвами суспільної непримеренності, тож вимагають особливоприхильного ставлення до себе тепер. Так, потрібна ідея через ЗМІ може вийти і на державний рівень, коли відомі та авторитетні політики здатні зробити її законом для всієї громадськості. Виходить, що з цього моменту заборонено забороняти раніше заборонене.
Формуються й стереотипи закономірності таких процесів, вони стають часткою системи, а хто такий кожен з нас, щоб боротися проти системи.
Як приклад, було простежено шляг популяризації через різні джерела інформації наркотиків, пияцтва, сексуальних збочень і т.ін.
Розглядаючи шлях просування популярності алкоголю у суспільстві, слово взяв автор книги "Стежка до здоров'я" Анатолій Гайворонський. Він пропонував звернути увагу на те, що багато джерел позіоцінують алкогольні напої, як корисні для здоров'я, і люди, що п'ють червоне вино для поліпшення роботи серця можуть померти від цирозу печінки.
Пролунала також думка, що ці та інші наші помилки не трапляються через брак інформації, або освіченості, бо і звичайна людина з села може судити про будь-який предмет не гірше, ніж столичний професор. На підтримку цього Людмила Сергіївна Глок зазначила, що люди, які живуть плодами своєї праці, які їм дарує їх земля, більш вільні у своїх переконаннях та їх висловлюванні, бо вони не бояться, як міські, осуду від тих,хто вище їх на соціальних сходах, не бояться втратити роботу, своє місце, адже для них місце у світі завжди знайдеться. Тетяна Іванівна Герасюта, директор бібліотеки та один з засновників клубу, погодилася з цим. На її думку, місто розбещує, полегшення умов життя народжує такі роздуми та коливання, які ще не відомо куди можуть людину завести, а хто постійно працює, ближче до землі і природи - йому такі муки зазвичай невідомі, і мабуть, це на краще. Бібліотека взагалі - одне з небагатьох місць зараз, де відкрито підтримуються саме традиційні моральні та етичні цінності. Тетяна Іванівна впевнена, що дуалізм - явище природне і необхідне: чорне - це чорне, а біле - це біле. Але кожен з нас, як особистість, що живе чимось своїм, багато їсть, воліє до свободи - нікому не потрібен, а потрібен лише інструмент, об'єкт маніуляції. Але для чого і хто маніпулює людством?
Відповідаючи на це запитання, Ірина Федорова (зав. літ. частиною театру ім. Лесі Українки) каже про те, що міжнародні компанії тепер користуються більш складними технологіями для реалізації своєї продукції, вони прагнуть самі народжувати попит, змінюючи суспільство так, щоб для нього були необхідні їх товари, а не розробляючи товари, необхідні суспільству.
Протягом діалогу сформувалися дві різні точки зору: така, що маніпуляції і те, що ми завжди будемо інструментом у чиїхось руках - це часто лише наші особисті ілюзіі, або той же продукт маніпуляції - нас просто запевнюють в тому, що хтось постійно нами маніпулює; та інша позиція наголошує на тому, що керування масовою думкою не є вигадкою і зовсім не жарт, люди дійсно повинні вміти захищати себе від такого тиску та впливу. Обговорення цих розбіжностей і було винесено до плану наступної зустрічі дискусійного клубу "Діалог".
