П р о у с е г р а ф і ч н е
Я, Ірина Слободяник , народилася у грудні 1959 року на о. Сахалін в сім’ї офіцера Володимира Закатіна. У 1965 році Дніпродзержинськ захопив мене у свої обійми і досі не відпускає.
Як було заведено в багатьох родинах, дитинство моє мало витримати випробування двома школами. Але, мандруючи у світ музики, я знайшла золотий скрипковий ключик і відкрила ним потаємну кімнату, де можна заховатися і просто побути наодинці з собою.
З дитинства любила спостерігати, як за допомогою ручки букви об’єднуються в слова. Мабуть, і в цьому випадку зачаровувала мене графіка письма. Додавати словам ліричного забарвлення чи якогось особливого змісту допомагали мені журналістика та поезія. Час від часу мої вірші потрапляли у колективні збірки чи журнали. А от на газетних шпальтах слова, висмикнуті з віршів, здається, починали швидко стомлювались і сумувати…
Усі ці роздуми сприяли формуванню висновку, що, дійсно людина народжується з особливим, неповторним сприйняттям світу, яке обов’язково має бути проявленим. Тобто, у моєму випадку - лінія, яку я завжди шукала, знайшла мене. Саме у 2000 році я почала малювати кольорові графічні роботи, цілком покладаючись на поштовхи і сплески власної підсвідомості. З періодичністю у декілька років з’являлося на світ те, що представлено на ваш розсуд сьогодні.
А минулої осені відчула несподіване і нестримне бажання - малювати білим по чорному. Здається, тепер вже знаю, чому: біла лінія на чорному тлі – це досконалий стан графіки.
І – нарешті:
1. Мені подобається малювати і я щаслива, що можу цим займатися;
2. Я маю можливість показати вам те, що роблю, і мене це хвилює;
3. Я вдячна долі за дарунки підсвідомого, які, можливо, є знаками, з яких складається мова душі.
Освобождение
Черным по белому.
Красным по белому.
Белым по белому.
Белым по черному.
Белым по красному.
Белым по белому.
1991 г.
*
Идти вдоль дороги,
не оглядываясь,
не спрашивая,
не прерывая сна.
Помнить,
что душа – пустыня,
легко пересыпающая время
с бархана на бархан,
не сравнивающая
годы и мгновения: всё– песок…
Весь песок – разрушенные камни…
Время камни собирать,
но время
легко пересыпается
с бархана на бархан,
не прерывая сна,
не спрашивая,
откуда дорога
вдоль громоздких строений
с окнами на восход…
1991
*
Мій Господи, як я тебе жалію!
Твоя душа прикрита лиш
хрестом.
У нас зима холодна.
Сніговії
Усе земне накрили білим сном.
Прокинуться, та чи прозріють люди?
Чи погляд твій помітять в суєті?
На воду скоро зійде місяць лютий
Й прийдуть свята – веселі і святі.
Я принесу тобі яєчко красне
І пасочку… Вже зведені хрести.
Мій Господи, не помирай на
Пасху.
Нехай тебе твій батько захистить!
…З останньої краплини дощової
Погався день в бузковому раю.
А в небі птах кричить, немов від болю,
Немов зустрів розп’яту тінь твою,
Мій Господи…
*
Ти бачила,
Як впала зірка.
Ти чула,
Як завмерла птаха…
Ти впала і завмерла,
І воскресла,
блаженна,
бідна
душенько моя!
30.11.2005 р.
Дійсність
Життя – це поле,
долею призначене.
Чому ж воно машинами
кишить?...
Як баба кам’яна,
стою і плачу я
Дощами у захмареній душі.
Травень 2005 р.
Друзьям
Когда с деревьев
облетит листва
И жизнь покажется
глухой и странной,
Найди лучистый, знойный
лист каштана
И принеси, когда
взойдет луна.
Покуда мы не вышли из игры,
Давай проводим с почестями осень
И у неё прощения попросим,
Пока еще не зажжены костры.
Мы выйдем в ночь компанией
хмельной,
Веселые и юные, как будто
В запасе - вечность,
но забрезжит утро
И старый парк опавшею листвой
Нам выстелит пустынный
путь земной…
26.10.1998 г.
Ірина Слободяник |
