Ще стародавні греки любили пізнавати світ, подорожуючи: вони цінували незвичайні споруди і витвори мистецтва. У II в. до н.е. фінікійський письменник Антіпатр склав путівник, який назвав «Сім чудес світу». Ці сім чудес славляться і сьогодні, хоча жодне з них, за винятком пірамід, не збереглося.
Якщо вже пішла по світу подібна мода, яка охопила багато міст і нашої країни, то чому б нам не пошукати якусь дивину або просто якісь цікаві історичні місця і витвори природи в місті та навколо нього .
Якщо такий є інтерес,
Назвемо ми зараз сім чудес,
Що наше місто прославляють,
Що їх по всій країні знають.
По перше, безумовно,Прометей,
По-друге, історичний наш музей.
По-третє, найдовший в Україні міст:
Він виділяє нас між інших міст.
Також театр музично-драматичний,
Репертуар якого весь класичний.
По- п’яте, озеро блакитне-
Його з мого віконця видно.
І пам’ятник Дзержинському, що місту дав ім’я.
А головне багатство міста - люди:ти, вони і я!
(Віталій і Марія Баранник )
У кожному місті можна знайти щось неповторне: у Києві - собор св. Софії та Києво-Печерська лавра; у Львові - площа Ринок та Личаківське кладовище; у Харкові - найбільша у Європі площа... Та й в моєму рідному місті є чому дивуватися та чим захоплюватися. Зазвичай у кожному місті перш за все виділяють архітектурні споруди та монументальні пам'ятники, які і визначають його обличчя як урбанізованого простору.
Дніпродзержинськ - провінційне і до того ж промислове місто. У зв'язку з цим у нього не могли з'явитися громадські чи приватні будівлі високого архітектурного рівня. Але навіть ті артефакти, що залишились прикрасили б будь-яке місто, а не тільки Дніпродзержинськ. Радянська епоха, на жаль, не залишила нам гідних уваги будівель. Будівлі, що приємно виділяються на фоні «сталінок» та «хрущовок», з'явилися у місті в кінці XIX на початку XX ст., коли у колишньому козацькому селі Кам'янському розпочалося будівництво Дніпровського металургійного заводу.
Одночасно з будівництвом заводу розпочалася й забудова під житло розташованої поблизу території. Ця місцевість являла собою дві площини, розділені більш чи менш крутими схилами, бо одна з них лежала нижче, біля самого Дніпра, а друга - вище. Тому й отримали вони назви: Верхня та Нижня колонії. Разом з Гімназичним проспектом (нині пр. Пеліна) та так званими Новими планами вони утворюють цілісний архітектурний ансамбль, що й започаткував перетворення села в місто.
У формуванні робітничого селища брали участь представники різних національностей, що не могло не накласти свій відбиток на архітектурні обриси майбутнього міста.
Головна контора металургійного заводу
І досі вражає своєю красою, витонченістю архітектурних форм будівля головної контори заводу. Права її частина збудована в 1899 р. (архітектор невідомий), а ліва -добудована в 1913-1915 pp. за проектом архітектора Сокола Олексія Яковича полоненими австрійськими солдатами.
О.Я.Сокол - начальник будівельного цеху Дніпровського заводу, випускник Петербурзької Академії мистецтв, людина, яка залишила глибокий слід в історії міста.
Головна контора стояла на самому краю верхньої рівнини, якраз перед узвозом на завод і ніби панувала над заводськими будівлями. Зі сторони житлових будинків до входу вів бетонний міст, який частково зберігся, до нього примикали з обох боків мозаїчні сходи, що вели вниз на подвір'я. На перилах мосту були встановлені дві керамічні вази та дві чоловічі алегоричні фігури, які зображували промисловість і торгівлю.
Над дахом восьмигранна башта з товстим матовим склом - через неї освітлюється вестибюль.
Музей історії ДМК (колишній інженерний клуб)
Не тільки архітектурну, а й історичну цінність має інженерний або заводський клуб. Побудований за проектом італійського архітектора клуб має площу в 746 м2 - тут були зал 10X15 м з гарним чудово оздобленим вестибюлем, з хорами, сценою, місцем для оркестру, їдальнею, буфетною, що була сполучена з кухнею вертикальним підйомником та багато інших необхідних приміщень. У клубі, побудованому в 1899 р. за особистою ініціативою директора - розпорядника ДМЗ І.І.Ясюковича, зосереджувалося культурне життя місцевої інтелігенції.
Тут проводилися різні концерти (за спогадами старожилів тут одного разу виступав великий російський співак Ф.Шаляпін), танцювальні вечори. Члени заводського клубу розважалися грою в шахи, карти. Гімнастичне товариство в саду за клубом організувало гру в теніс. Зараз у клубі розташовано Музей історії ДМК.
Музично-драматичний театр ім.Лесі Українки (Народна аудиторія)
Задля просвітницьких цілей та розваг робітників Дніпровського заводу у 1900 р. була побудована народна аудиторія (нині тут розміщено музично- драматичний театр ім. Лесі Українки). Будівля має цікаве архітектурне вирішення, не слід звертати увагу на задню частину, вона прибудована пізніше. Симетричні баштачки із шпилями, рустовані стіни прикрашають аудиторію. її площа складала 252 м , всередині - невеликий вестибюль з касою, зал для глядачів розміром 24X15 м розрахований на 500 осіб, сцена, відділення для оркестру, бібліотека з читальнею та інші приміщення.
У народній аудиторії двічі на тиждень бували театральні вистави або концерти. Як відзначали місцеві газети самодіяльні робітничі колективи грали набагато краще від приїжджих провінційних артистів. Саме їх вистави збирали найбільше глядачів-шанувальників театрального мистецтва, а особливим успіхом користувався український любительський театральний гурток. Трупа мала багатий репертуар - ставили п'єси М.Старицького «Невольник», Л. Старицької - Черняхівської «Гетьман Дорошенко», спектаклі за творами М.Гоголя (Сорочинський «Майська ніч» та інші). Сільську публіку приваблював сюжетний сентименталізм п'єс, барвистість пісень, танців, одягу, елементів побуту, без чого годі уявити собі тодішній репертуар українського театру.
Свято-Миколаївська церква
.jpg)
Безумовними архітектурними прикрасами міста є храми, а саме православний Свято-Миколаївський собор та римо - католицький костьол Святого Миколая.
Православна Свято - Микоалївська церква - це єдиний у місті пам'ятник архітектури республіканського, (в сучасному розумінні національного) значення. Вона була збудована в 1894 р. на честь чудодійного спасіння цесаревича Миколи під час його поїздки в Японію (коли на його життя було здійснено замах). Основні кошти на будівництво церкви, а її кошторис склав 190 тис. крб., було виділено правлінням заводу. Частину коштів зібрали робітники - щомісяця з їх заробітків відраховували по пів-процента на будівництво, а потім і утримання храму. Автор проекту храму, єпархіальний архітектор Л.А.Бродницький, використовував у його зовнішньому декорі давньославянські мотиви. Церква була збудована із жовтої, так званої черкаської цегли. У 1900 р. за проектом архітектора Петровицького відбулася реконструкція церкви: розширено головний корпус і зведено нову гарну дзвіницю, на якій встановлено вісім різних за вагою дзвонів від 132 пудів до 25 фунтів. Протягом 1911-1912 pp. було добудовано нефи, над лівим і правим боковими входами - арочні колонади, які проходили в шатрову покрівлю з банями і хрестами на них, права з яких сьогодні відсутня. У 1915 р. начальником будівельного цеху заводу О.Я.Соколом було розписано внутрішню частину церкви. Окремі фрагменти розпису збереглися до наших днів.
У 1929 р., в часи антирелігійної компанії храм був закритий, у його приміщення розташувався Музей революції. Церква відновила свою роботу з початком німецької окупації міста в 1941 р. і проіснувала до 1960 p., коли вона знову була передана музею. І тільки у 1988 р споруда була повернута православній громаді.
Реставратори повернули первісний вигляд бань, відновили чудове кам'яне мереживо , розписали внутрішні стіни, і церква, що розрахована на дві тисячі парафіян продовжує служити православним віруючим.
Костьол св.Миколая
У 1897 р. для великої кількості поляків, що проживали у Кам'янському і належали до римо - католицької конфесії (близько 15 тис. осіб) було збудовано костьол святого Миколая (автор проекту харківський архітектор М.З. Хорманський). Один із найбільших у східній Україні храм являв собою величну споруду - висота її сягала 33 метри у неоготичному стилі з вишуканими архітектурними деталями: дві башти по східному і гранчаста апсида на західному фасадах. Вікна обрамлювалися чудовими вітражами, до дзвіниці вели сходи з кованими гратами. Цікавою особливістю споруди була «зворотна» меридіальна орієнтація та дві симетричні каплиці по бокам. У плані костьол мав форму латинського хреста. Внутрішнє оздоблення храму теж було чудовим: майстерно вирізьблений хрест - розп'яття, дерев'яні скульптури святих, 19 великих і малих ікон, дві раки із святими мощами. Із-за кордону для храму булла привезена розкішна люстра, виготовлена зі скла та металу. У 1902 p. покрівля костьолу була вкрита залізом і проведено опалення, в 1903 р. - розписані та пофарбовані стіни. Фонд у 120 тис. крб. на побудову храму був утворений з особистих внесків службовців та робітників заводу за участю Південно - Російського Дніпровського металургійного товариства. У 1929 р. костьол було закрито. У різний час після закриття в ньому знаходилися: польський клуб, планетарій, лекторій товариства «Знання», призовний пункт міського військомату, морська школа та інші організації. І кожен переробляв його як тільки хотів. У роки німецької окупації міста у храмі була влаштована конюшня, а після визволення у ньому знову розміщалися різноманітні організації.
І тільки в 1991 р. чергова сесія міськради визнала костьол пам'ятником історії й архітектури місцевого значення, а в 1992 р. міська влада передала його в довгорічну аренду римо - католицькій общині. Таким чином, храм зусиллями багатьох людей в тому числі О.Ю. Слоневського відродився до життя.
Будинок іноземних спеціалістів
На вулиці Інститутській під № 2 знаходиться житловий будинок з незвичною для нашого міста архітектурою. Незважаючи на страшенну занехаяність, що не прикрашає ні міську владу, ні нас, будинок, на мій погляд, є найкращою архітектурною спорудою Дніпродзержинська. У дорадянські часи його називали «будинком іноземних спеціалістів» бо жили тут представники заводської адміністрації іноземного походження. Збудований він у 1915 р. полоненими австрійськими та німецькими солдатами за проектом вже відомого нам О.Я. Сокола. Зовні він нагадує будівлю французького посольства в Санки-Петербурзі. Квартири в будинку світлі й просторі (102 м2 житлової площі) з високою стелею.
Пам'ятник "Прометей"
У нашій країні життя пам'ятників, як і людей, часто буває недовгим. Організовано і масово їх зносили у 1917-1920 pp., в 1950-1960-ті, 1990-ті pp. Хто б міг подумати, що подібна доля спіткає і символ нашого міста, його найбільш відомий пам'ятник - «Прометей». Бунтарський дух Прометея, який крім вогню дав людям вміння обробляти землю та будувати житло, плавати на кораблях і виплавляти метал, писати, рахувати, спостерігати за зірками, послужив відправною точкою для автора пам'ятника-талановитого архітектора і скульптора О.Я.Сокола. Саме він у важкі 20-ті pp. у співпраці з колишнім першим головою Кам'янської ради робітничих депутатів, ливарником заводу Гречнєвим створив цей монумент, який у 1922 р. було встановлено на Базарній площі, на братській могилі жертв революції.
Пам'ятник вражає своєю витонченістю та натхненністю, він майже позбавлений тілесних принад і діє на нас силою духу, втіленого в ньому автором. Треба віддати належне мудрості й далекоглядності наших предків, котрі не пішли шляхом політичної кон'юнктури і встановили на братській могилі не бюсти вождів, а пам'ятник на всі часи. В роки німецької окупації пам'ятник був підірваний, але врятований дніпродзержинцями, а після визволення міста знову повернувся на своє звичне місце. У подальші роки на його постаменті з'явилися дві меморіальні дошки з іменами учасників міського підпілля і воїнів, що загинули під час визволення міста.
Прометей не міг не стати символом міста. Навряд чи хтось із молодят, котрі покладають квіти до підніжжя, пам'ятає, що він зводився як пам'ятник Жовтневої революції. Він давно переріс первісні задуми творців, як це і буває зі справжніми витворами мистецтва, і продовжує жити самостійним життям, але на жаль вже на подвір'ї Музею історії міста. З 2000 р. на двадцяти метровому гранітному постаменті височіє інший пам'ятник, інших авторів, який за своєю стилістикою, з домінантою тілесного, не відповідає уявленню про античного героя. Зусиллям музейних працівників та відомого Дніпродзержинського скульптора Г.Хачатряна, пам'ятник був відреставрований і він зайняв своє скромне місце в Музеї під відкритим небом. Незважаючи на такі колізії, «Прометей» залишиться символом Дніпродзержинська, принаймні до тих піп. поки людям будуть притаманні прагнення до пошуків свободи, боротьби й протесту. А приводів для цього у нашому житті вистачає.
Ось такі, на мій погляд, сім чудес Дніпродзержинська. Звичайно можна було б назвати і порівняно нові споруди як-от: пам'ятник Т.Г.Шевченку роботи Г. Хачатряна, чи будівлю синагоги, але вони не мають такої історико-культурної вартості як уже зазначені; оскільки у них поки що відсутнє власне минуле, втілене в людях тим чи іншим чином з ними пов'язаних.
