Біобібліографічний покажчик
Освіта на Підкарпатті була в пошані. Та й житейський глузд підказував: малоземельні батьки нічого не могли лишити дітям у спадок , окрім знань, які прагнули дати за всяку, дуже тяжку як на селянський статок ціну. Дмитро Павличко почав ходити до школи в Яблунів. Школа була польська, українська мова - заборонена. Він вивчить мову Міцкевича і полюбить культуру його народу, в Коломийській гімназії опанує німецьку та латинь, усе життя пожадливо й невтомно всотуватиме духовні скарби інших народів та епох. І все це покріплюватиме в ньому любовне, трепетне, бережливе сталення до рідного слова. Захист і плекання його стануть для Д.Павличка - одного з найосвіченіших українських літераторів сьогодення - справою обов’язку й честі.
Від осені 1945p. до літа 1946р. був ув'язнений за сфабрикованим сталінськими каральними органами звинуваченням у належності до УПА. 1953р. закінчив філологічний факультет Львівського університету.
З 1953 р. - завідувач літературної частини Львівського театру юного глядача ім. М.Горького. 1953 р. поет вступає до аспірантури, досліджувати сонети Івана Франка, але невдовзі залишає наукову роботу. 1954 р. за пропозицією М. Бажана Д. Павличка було (заочно!) прийнято до Спілки письменників.
У 1953-1956 рр. - аспірант кафедри української літератури Львівського державного університету ім. І.Франка.
У 1956-1958 рр. - завідувач відділу поезії журналу "Жовтень".
У 1964 р. він переїжджає з родиною до Києва, працює на Кіностудії ім. О. Довженка (за його сценаріями поставлені фільми "Сон" — у співавторстві з В. Денисенком та "Захар Беркут"),
У 1966-1968 рр. - секретар правління Спілки письменників України.
У 1970-1978 рр. - голова редакції журналу "Всесвіт".
У 1986-1988 рр. – секретар правління Спілки письменників України та СРСР.
З 1988 - секретар правління Спілки письменників України.
1989 р. Д. Павличка обирають головою Товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка. Поет є одним із організаторів Народного Руху України, Демократичної партії України.
У 1989-1991 рр. - народний депутат СРСР.
Протягом 1990 р. – 1994 р. Павличко є депутатом Верховної Ради, та певний час є послом України в Канаді.
1997 р. поета нагороджено орденом "За заслуги" III ст., а 1999 р. - орденом князя Ярослава Мудрого V ст.
З жовтня 1995 р. до травня 1998 р. поет був Надзвичайним і Повноважним Послом України в Словацькій Республіці. Також Павличко був Послом України в Республіці Польща в період з весни 1999 р. по лютий 2002 р. (завдяки його старанням в центрі Варшави в березні 2002 р. було споруджено пам'ятник Тарасу Шевченку). 2004 р. за визначний особистий внесок у розвиток української літератури, створення вершинних зразків поетичного слова, плідну державну і політичну діяльність поету присуджено звання Героя України з врученням ордена Держави.
З 21 жовтня 2005 р. поет є народним депутатом України (фракція Української Народної Партії). На IV Всесвітньому Форумі Українців (Київ, серпень 2006 р.) Дмитра Павличка було обрано Головою Української Всесвітньої Координаційної Ради.
2009 р. Д. Павличка нагороджено орденом князя Ярослава Мудрого IV ст.
Народний депутат України з 1990 р. до 1994 р. Голова Комісії у закордонних справах (з 06.1990). Входив до Народної ради. Дипломатичний ранг - Надзвичайний і Повноважний Посол України (07.1999).
Лауреат літературної премії Словаччини ім. П.Гвездослава, літературної премії Болгарії ім. Христо Ботєва. Заслужений діяч культури Польщі. Почесний доктор Львівського національного університету ім. І.Франка (2000). Нагороджений: орденами Трудового Червоного Прапора, Дружби народів, "Знак Пошани", Почесною Грамотою Президії ВР УРСР, Орденом "За заслуги" ІІІ ст. (06.1997),Орденом князя Ярослава Мудрого V ст. (07.1999), Командорським хрестом і Зіркою Ордена за заслуги (12.2001, Польща).
Одружений, має двох дочок, одна з них - Соломія Павличко (1958-1999) - український літературознавець, історик літератури, перекладачка.
Один з найбільших перекладачів Україні. У його перекладах виходили твори Данте, Петрарки, Ронсара, Шекспіра, Камоенса, Гете, Гейне, Бодлера, Ібсена, Даріо, Хосе Марті, Рільке, Лорки, Вальєхо, Стаффа, Незвала і багатьох інших європейських поетів.
Традиційно поетичну творчість Дмитра Павличка починають розглядати з 1 січня І951 року, коли в газеті Львівського державного університету «За радянську науку» було опубліковано його перший вірш — «Дві ялинки». Згодом поет долучив цей вірш до збірки «Любов і ненависть».
Книжка «Любов і ненависть» (1953) — особлива у творчій біографії Дмитра Павличка. Це перша збірка. Він вистраждав її, він був максимально щирим і відвертим. Творче кредо митця — служіння народові України. У цій збірці порушено й релігійну проблематику.
З другої половини 50-х років проблемно-тематичне річище творчості Павличка ширшає й глибшає. Його політична поезія набуває філософського підтексту. Розвитком тем і мотивів «Любові і ненависті» позначено збірку «Моя земля»(1955). Дмитро Павличко створив монументальний образ Львова. Апелюючи до князя-короля Данила, часів слави і незалежності Русі-України, митець звеличує ідею сильної та незалежної держави. Він гостро засуджує недостойних нащадків, які «данину злій орді платили й гризлись між собою». Національну зраду митець уважає за найбільший гріх.
У перших збірках Павличка трапляються речі, оцінювані неоднозначне. Проте треба сказати на честь поета, що він один із перших розібрався в складних і політичних, і літературних перипетіях післясталінського періоду. І саме тоді — 1958 року — виходить у Львові збірка поезій Дмитра Павличка «Правда кличе!». На перший погляд, у ній все було гаразд. Червона обкладинка, відкривалася книжка циклом «Ленін іде», були вірші проти націоналістів... Та не добачили компартійні цензори найголовнішого: різкого осуду тоталітаризму, який, певна річ, не помер разом із Сталіним.
А коли спостерегли, вдарили на сполох —майже весь тираж пішов під ніж, був знищений, уціліло лише кільканадцять примірників.
В час, коли багато хто боявся повороту до старого й обережно промовчував, Павличко у вірші «Коли умер кривавий Торквемада» відтворює дух страху, непевності, нерішучості, який панував у країні. В образі Іспанії часів середньовічної інквізиції поет змальовує «великий, могучий Союз».
До перших збірок відносяться «Бистрина» (1959), «Днина»(1960), «На чатах»(1961), «Пальмова віть», «Жесть Нерона» (1962).
Шістдесяті роки в історії української літератури були сповнені нових пошуків як у сфері ідейно-тематичній, так і жанровій. Знаменним для цього періоду став написаний 1965 року вірш «Молитва», у якому Павличко не просто звертається до Тараса Шевченка: «Отче наш, Тарасе всемогучий, // Що створив нас генієм своїм...", називаючи Шевченка «віку двадцять першого предтечею», а творить ідейну програму шістдесятників. Суть її визначається відродженням ідеї волі, притаманної героїчній поезії доби бароко, коли митці йшли у козацьких лавах, тримаючи і перо, і меч.
Треба відзначити його збірку «Гранослов» (1968), а також вибрані твори в двох томах (1979). В них підноситься постать мудрої людини, зрілого поета, якого добре видно навіть на тлі світової літератури.
Як і кожен поет, Д. Павличко, звичайно ж, звертався до інтимної лірики, де талант його розкрився на повну потужність. Чудові вірші про кохання, що війшли до збірки «Таємниця твого обличчя» (1974, 1979), з повним правом можна зіставити зі славнозвісним «Зів'ялим листям» І.Франка.
Ліричний герой Павличкової збірки — то наш сучасник, духовно багата людина, що вміє бачити й тонко відчувати красу. Його кохання чисте й щире, а разом з тим — суто земне, поєднане із здоровою пристрастю. В інтимних поезіях Павличка криється глибинний прихований зміст:
Та повне глибинне осягнення кохання — подвійне, духовне й тілесне, як це проглядається в цікавому образі: «Ти повинна приходити двічі: Спершу — з неба, а потім — з землі».
Кохання — почуття многогранне, і Павличко, не повторюючись, відображає в стислих, але ємких віршах якусь одну виразну грань: «Не бійся сивини моєї»..., «Ми вийдем з тобою на листя опале», «Зеленим вогнем береза», «Горить суницями поляна», «Дівочих непорочних ліній», «Ніч була ясна, я стежками біг» та інші маленькі (за розміром) шедеври творять могутню симфонію найблагороднішого людського почуття, такого знайомого всім — і такого неповторного, належного тільки йому, поету. Своєрідна, закроєна за давніми язичеськими зразками прекрасна поезія «Я стужився, мила, за тобою», де закоханий юнак перетворюється в явора, стала улюбленою піснею молоді — та й не тільки молоді.
Взагалі чимало поезій Павличка покладено на музику, а славнозвісна пісня «Два кольори» за популярністю конкурує з Малишковим «Рушником».
Від 60-х років Павличко пише для дітей. Великої популярності зажили його поеми «Золоторогий олень» (1968), «Пригоди кота Мартина» (1984),казки «Золоторогий Олень», «Дядько Дощ», «Де найкраще місце на землі» та ще декілька. Вони ваблять дітвору щирістю, красою художнього слова та простотою, за якою ховаються зовсім не прості думки.
1979 року вийшло «Вогнище». У циклі „Navigare necesse est" („Мусимо плисти") створено колоритний образ України - човна, схожий на образ України творчості барокового поета Лазаря Барановича. Україна – то човен, який долає бурю, небезпечні хвилі, бо треба плисти, рятуватися. Митець гостро засуджує брата, який «відступає від заповіту, // Мамину мову матом цькує, //Батькову пісню, кров'ю зігріту, // Кидає в сміття між гнитіє". Усупереч зрадам, треба виживати, не можна вмирати з розпуки!
У книжці «Спіраль»(1984) митець створив образ малої вітчизни — івано-Франківщини. Її невмирущий дух змушує повставати за волю нині. Золоті Ворота у Києві, з погляду Д.Павличка, є втіленням сили державницької традиції. Він актуалізує цей образ, передчуваючи, що ось-ось через князівські ворота ввійде в Україну нова незалежність. Перед читачем постає образ жінки-матері, за яку болить душа («Бабуся з квітами»), автор переймається світовими проблемами, звертаючись до Всевишнього з проханнями:
Не введи нас в атомне гроззя,
Благородних не побий гнівородними!
Планеті не дай розколотися!
Знаменним є цикл «Вірші з Афганістану».
Відновлення незалежності України вдихнуло свіжі сили у творчість Дмитра Павличка. 24 серпня 1991 року він написав:
Я мушу вмерти сьогодні —
Серце радощі рвуть!
Україна виходить з безодні,
Дзвони гудуть великодні
Об'являється Божа могуть.
У серпні 1995 року Павличко написав поему «Ностальгія». Це — масштабний лірико - публіцистичний аналіз сучасності, долю України показано на зламі двох століть. Митець запитує:
Чому так важко бути нам собою,
Коли нема для духу заборон?..
Відповіді на це складне запитання автор шукає у трагічних подіях української історії. Головну причину бачить у «розколинах» душ — народної та власної. Душа постійно випробовує себе і робить гострі висновки, пощади не дає нікому.
У книжці «Засвідчую життя» (2000) утверджено буття українського народу — «трудного», який «не знає втоми, постаючи з раба та смертної судоми». Народ береже пам'ять про 1933 рік і, незважаючи на колосальні втрати, плекає «жагу державності і волю до життя». Щодо власної політичної позиції, то головне для нього — служити Україні та її народові. У збірці «Пам'ять»(2004) не може залишити байдужим вірш «Панахида за померлими з голоду (1922, 1932, 1933, 1946 pp.)». Митець підносить трагедію українців до світового масштабу, закликаючи інші нації прислухатися до його голосу.
Події Помаранчевої революції й те, що відбувалося після неї, спонукали Дмитра Павличка у книжці «Не зрадь!» (2005) вкотре актуалізувати ідею національної відданості. Митець звертається до народу: Не дайся вкинути в нові закови,Не зрадь свого звитяжного повстання!
Мета збірки — нагадати народові України,що він — державний і незалежний, що має право на власну волю й вибір. Для Павличка немає абсолютних авторитетів у політиці. Він говорить про всіх критично, але, безперечно, високо цінує тих, хто на державних посадах працює в ім'я стабільної і розвиненої України.
Визначальною для збірки є поема «Погоня», де бачимо образ двійника, який іде за митцем із малечку.
Цикл «Майдан» пронизує ідея волі — державної, культурної, особистої. Запорукою її є статус української мови як державної («Дві державні мови»). Павличко утверджує виключне право української мови на державний статус. Він переконаний, що мова — «то не звук, а думка боготворна що «з двох державних мов — дорога в смерть одна». Для Павличка мова — то найцінніший скарб, з яким ніщо не може зрівнятися.
Розмова про творчий доробок Дмитра Павличка була б неповною без згадки про його діяльність як літературознавця. Його статті, есе, виступи з питань літератури склали три ваговиті збірки — «Магістралями слова» (1977), «Над глибинами» (1983) та «Біля мужнього світла» (1988). Діапазон літературознавчих праць поета досить широкий. Це й статті з історії української літератури — насамперед про Шевченка, Франка, Лесю Українку, про земляків-галичан М. Шашкевича, Ю.Федьковича, В. Стефаника, про сучасників О. Гончара, М. Рильського, А. Малишка, про молодших побратимів по перу. Ряд праць має синтетичний, узагальнюючий характер і зачіпає складні проблеми літературного життя.
Твори Дмитра Павличка.
1. Павличко Д.В. Твори: В 3-х т. Т.1. Поезія.- К.: Дніпро, 1989.-500с.
2. Павличко Д.В.Твори:В 3-х томах. Т.2. Поезія.–К.: Дніпро,1989.-542с.
3. Павличко Д.В. Вибрані твори в 2-х томах. Т.1.-К.: Дніпро, 1979.-517с.
4. Павличко Д.В. Вибрані твори в 2-х томах. Т.2.-К.: Дніпро, 1979.-478с.
5. Павличко Д.В. Вибрані твори. У 2-х т./ Дмитро Павличко. – К.: Укр. Енцикл. Ім. М.П. Бажана,2008.-Т.1. Вірші. Поеми.- 608с.
6. Павличко Д.В. Вибрані твори. У 2-х т./ Дмитро Павличко. – К.: Укр. Енцикл. Ім. М.П. Бажана,2008.-Т.2. Переклади.- 608с.
7. Павличко Д. Гранослов. Лірика.-К.: «Радянський письменник», 1968р.-190с.
8. Павличко Д. Жест Нерона.- К.: «Молодь»,1962.-28с.
9. Павличко Д. В. Любов і ненависть: Вірші та поеми. - К.: Молодь,1983.-272с.
10. Павличко Д.В. Над глибинами: Літературно-критичні статті і виступи. - К.; Радянський письменник, 1983.-423с.
11. Павличко Д. Не зрадь!: Поезії / Д. Павличко.-К.: Вид. Соломії Павличко «Основи», 2005.-110с.
12. Павличко Д.В. Рубаї.-К.: Молодь,1987.-248с.
13. Павличко Д.В. Сонети: Світовий сонет / Передм. авт. Д. Павличка.-К.: Генеза,2004.-536с.
14. Павличко Д.В. Спіраль: Поезії.-К.: Радянський письменник, 1984.-110с.
15. Павличко. Д.В. Таємниця твого обличчя: Лірика.-К.: «Молодь»,1979.-112с.
16. Павличко Д.В. Українська національна ідея.-К: Академія, 2002.-58с.
Література про Д. Павличка.
1. Дончик В. Дмитро Павличко-політик: [ Указом Президента України присвоєно поету звання Герой України] // Літературна Україна.- 2004.-30 вересня.-с.1-3.
2. Драч І. Переплились, як мамине життя, сумні і радісні дороги. До 75-річчя з дня народження Д. Павличка. // Урядовий кур’єр.-2004.-28 вересня.-с.12.
3. Іванчак С. Таємниця твого обличчя: [Інтимна лірика Д. Павличка]//Дивослово.-2002.-№6.
4. Ільницький М,М. Дмитро Павличко; Нарис творчості.-К.: Дніпро, 1985.-189с.(Літературний портрет).
5. Молчанова І. Медова щемливість любові: Читаючи поему Дмитра Павличка « На Спаса»: Київ.-.- 2007.-№3.-с.183-184.
6. Сліпушко О. Код поезії Дмитра Павличка: [Про творчість поета] // Літературна Україна.-2009.-1жовтня.- №32.-с.1-7.
7. Сьомочкіна О. Дорога, як «велика подорож життя». (На матеріалі рубаїв Дмитра Павличка).// Дивослово.-2005.-34.-с.53-55.
8. Тихолоз Б. Майстер різьбленого стилоса, або Два кольори Опришківської душі. До 75-річчя Дмитра Павличка.//Дивослово.-2004.-№9.-С.65-68.
9. Якубовська М. народ воскресатиме в тобі: [Життя і творчість Д. Павличка]// Вітчизна.-2004.-№9-10.-с144.
