Дніпродзержинська центральна міська бібліотека ім. Т.Г. Шевченка
Улас Самчук –
Гомер ХХ століття
Біобіліографічний покажчик
І напишем тверді заповіти,
Нехай чує і суша, і море:
Від сьогодні ніхто вже не зборе
Боже слово у вічнім всесвіті.
Улас Самчук
Син Волині - громадянин світу
Обов’язок перед собою і нацією Улас Самчук вбачав у тому, щоб «залишити по собі слід у слові – і то у слові солідного вияву». Про це писав він у листі до Дмитра Нитченка 1 квітня 1976 року. Попереду ще було одинадцять років активного творчого життя, позаду – майже шістдесят років вигнання з рідної землі, ув’язнення в польських, німецьких і угорських в’язницях, триразовий нелегальний перехід кордонів і війни, війни, війни… «Народився під час війни, виріс під час війни, зріс під час війни», - писав Улас Самчук 1 серпня 1945 р.
Улас Самчук визрівав рано - під час першої світової, яка розгорталася руйнівними хвилями на просторі Західної України, а народився в неспокійний, насичений революційним насильством і стихійними погромами поміщицьких садиб 1905 рік.
До переселення на хутір Лебедщина неподалік старовинного села Лебеді родина Самчуків жила в селі Дермань, де 20 лютого 1905 р. й народився Улас. Згодом батько з родиною вибрався на куплені у пана п'ять десятин. Там на власному хуторі й розпочав своє господарство мудрий і працьовитий Олексій Самчук. Здійснилася його мрія стати «трудовим хазяїном», як стали його два брати Ялисей і Парфен, бо на освіту годі було сподіватися. Ледве сам скінчив «три групи» народної школи, але важка праця на землі вимагала повної самовіддачі А мати Уласа взагалі була неписьменною. Якось здобулися на початкову освіту брати Уласа Василь і Федір, сестри Катерина і Василина - один лише Улас таки вихопився із усталеного ритму сільської людини, прикутої до землі необхідністю виживання. Його батькові важко давалася омріяна самостійністю господарювання на власному хуторі, але велика сім'я, тривога за майбутнє своїх дітей, яких треба було наділити бодай кількома десятинами, змушувала Олексія Самчука шукати дешевшої землі. Готовий був вирушати навіть у глиб великої «родіни» Росії, та пощастило придбати землю в Тилявці, куди й вибралися Самчуки зразу ж після Великодня з гірким смутком в душі. Дитинство Уласа Самчука пахнуло землею, змалечку п'янив його густий, холодний подих розораного чорнозему. Дух власної землі заворожував уяву його батька, і той готовий був іти на край світу, аби втішитися ширшим простором для хліборобської волі.
Улас Самчук навчався у сільській школі, потім у Кременецькій українській гімназії, де й почав писати вірші та оповідання. Мальовничі місця дитинства Уласа Самчука, Дермань, Тилявка, Кременець, залишилися у пам'яті прекрасним і вдячним спогадом, згодом перенесеним на папір: «Кремінець був гідним місцем для мого юначого визрівання, так само, як Дермань був щедрою колискою дитячих вражень. Ці місця сильно позначені печаттю духа давньої творчої культури і творять той клімат, в якому найкраще може розвинутись неспокійний інтелект, який чогось шукає і до чогось прагне».
Юнаком Улас Самчук був покликаний на службу до польської армії, але в 1927 році дезертирував з війська, нелегально перейшов кордон і оселився в Німеччині, де розпочав навчання у Бреславському університеті. Та його манила до себе Прага, де на той час був найголовніший український культурний осередок на еміграції - тут зібралися письменники, історики, діячі колишньої УНР. Тож закономірно, що молодий письменник (а друкуватися він почав ще в Польщі в 1925 році у варшавському часописі «Духовна бесіда») переїздить до Чехо-Словаччини в Прагу, де в 1929-1931 рр. продовжує освіту в Українському вільному університеті. Згодом у книзі споминів і вражень «На білому коні» він так напише про те значення, яке мало це місто для його життя і становлення як митця: «У житті кожного письменника є час і місце, що творять вісь його буття. У моєму житті таким місцем була Прага і час, у ній прожитий. Тут я визрів як письменник, тут появились основні мої писання, тут формувались мої ілюзії, мої фата-моргани, мої суперечності. Тут пізнав певне коло людей моєї мови, з якими судилося ділити долю і недолю мого життя». Друзі і побратими його - це і ліричний О. Олесь, і 0. Ольжич «з кам'яною романтикою в археології і віршах, і тихою поезією в революції й політиці», «упокорений бунтівник» С. Черкасенко і «нестримна» 0. Теліга, і багато інших, «що зустрілися напівдорозі, завжди випадково і завжди несподівано, дуже різні за вдачами, дуже недопасовані і завжди контроверсійні».
З 1929 р. У. Самчук постійно співпрацює з «Літературно-науковим вісником», з часом - із «Дзвоном» (виходили у Львові), а також з «Самостійною думкою» (Чернівці), «Розбудовою нації» (Берлін) та іншими виданнями. Згодом письменник видає збірку «Віднайдений рай» (1936), позначену духовним зв'язком із залишеною Батьківщиною і ностальгією за нею.
У 1932-1937 рр. з'явилась друком трилогія У. Самчука «Волинь», що принесла йому заслужене визнання. На час виходу в світ першого тому цієї книги авторові було лише 27 років. Не багатьом митцям вдавалося замолоду написати таке велике епічне полотно з життя народу й піднятися на таку висоту майстерності й філософського осмислення змальованих подій.
Вже сама назва твору вказує на те, що оповідається в ньому про рідний письменникові край. Волинь у передреволюційний час, у революцію та громадянську війну постає перед нами зі сторінок твору. Події, зображені в романі Волинь» розгортаються в конкретному географічному просторі. Це Волинське Полісся, а визначальний простір світовідчуття і побутування родини Довбенків – це Лебеді, Лебедщина, Дермань, Тилівка, Крем'янець. Улас Самчук виповідає події власного життя, життя своєї родини – батька, матері, дядьків і тіток, лише художньо оформляє свої почуття, свої переживання, свої враження і спогади про дитинство, рідних, друзів…
Художньо осмислена історія роду Довбенків дає широке уявлення про буття українського селянства цього часу. Головний герой твору Володько Довбенко - селянський хлопець, який вийшов з глибин народу і свідомість якого формується в нових історичних умовах. Такі, як Володько, як його батько Матвій, мати, брати, здатні, на думку автора, не лише вижити, а й працею своєю створити підґрунтя для розквіту держави. До цього висновку автор приходить, об'єктивно зображуючи події, що відбуваються довкола хутора Довбенків і безпосередньо на хуторі, цій маленькій «моделі» всього селянського всесвіту. Глибокою ліричністю, любов'ю до рідної землі, до працьовитих, чесних трудівників зігріті сторінки трилогії. «Волинь» - це своєрідний епічний гімн землі й людині, яка на ній працює.
Захоплює, з якою художньою майстерністю письменник виражає глибинні психологічні відтінки настроїв і внутрішніх станів свого героя Володьки Довбенка. Еволюція його ідейно-світоглядних переформувань здійснюється в романі завдяки розкриттю внутрішнього світу героя, його емоційних поривань, почуттів. Так чутливо і переконливо зображувати контрастні психопочуття, бурхливі емоційні стани, так ефектно застосовувати форми внутрішнього мовлення навряд чи вдалося б двадцятип’ятилітньому юнакові, якби він не мав перед собою, точніше, в собі, реального прототипа. По суті, це роман-хроніка, в якому головною ідейною домінантою є само осмислення через розповідь – спомин із застосуванням засобів рефлексії, самоаналізу. Та головне, що художнє пізнання глибин внутрішнього життя персонажа здійснюється в реальному історичному просторі, ясна річ, художньо трансформованому, але особистісно пізнаному, пережитому та образно відтвореному автором «Волині».
Розпочав Улас самчук писати цей епічний твір зовсім молодим – уже в 1931 році перша книга трилогії «Куди тече річка» почала друкуватися у львівському журналі «Дзвони». Успіх був несподівано великим і головне – не згасав протягом усіх чотирьох років публікації нових розділів першого роману «Волині».
Львівське товариство письменників і журналістів ім.. І. Франка присуджує Уласу Самчуку першу премію, «Волинь» перекладають польською мовою і друкують 1936 р. у Варшаві. В 1935 р. з’являється друком друга частина «Волині» - «Війна і революція», а в 1937-му - «Батько і син».
Багатьох і читачів, і літературних критиків дивувало, як міг народитися у двадцятишестилітнього юнака такий багатий, проблемно-синтетичний художній світ українського села із такими психологічно об’ємними характерами, таке емоційне чуття органічного самовираження персонажів через діалоги і рефлексію. Адже Улас Самчук не зміг здобути професійної, системної освіти. Безперечно, головну роль у становленні його як письменника відіграла самоосвіта. Читав Улас Самчук багато – від улюблених Шевченка і Лесі Українки, до А. Кащенка, Вальтера Скотта, Жюля Верна, Фенімора Купера, Майна Ріда, Гі де Мопассана, Кнута Гамсуна, Льва Толстого…
Особливу роль у формуванні світоглядних позицій майбутнього письменника зіграло навчання в Дерманській учительській семінарії, особливо відтоді, коли її очолив видавець і публічний, громадський активіст Михайло Чернавський. Саме він вселяв у душі учнів почуття гордості за рідну землю, прищеплював любов до національної історії і заряджав енергією віри в незалежну Україну.
Коло ідей і тем, піднятих у трилогії, У. Самчук розробляє і в романах «Кулак» (1932) та «Марія» (1933). Показово, що вони написані в той час, коли створювалась і «Волинь», і є ніби похідними від неї. «Кулак» - твір про трагічну долю українського селянства і палке слово на його захист (це дало підставу догматичній критиці на Україні називати автора «куркульським письменником»). Свою реалістичну повість «Марія», присвячену матерям, що загинули голодною смертю на Україні в роках 1932-1933», він творив саме тоді, коли в Україні лютував штучний голод. Творив хроніку знищення роду і народу шляхом руйнації під впливом комуністичних ідеологем сім'ї, знищення селянина-власника, господаря через втрату мотивації праці, доцільності хліборобської діяльності.
«Марія» - художній життєопис простої сільської жінки-трудівниці від народження аж до смерті, історія її родини у складний, переломний час війн, революції і пореволюційного буття.
Ось ми бачимо, як Марія з'являється на світ, як чує небо і землю, п'є материнське молоко, пізнає сонячне світло. В шість років лишається сиротою, в дев'ять - іде в найми. Виростає вродливою, працьовитою дівчиною. Закохується у Корнія, але його забирають на службу до флоту. Від нього немає жодної звістки, і Марія виходить заміж за тихого працьовитого хлопця Гната. Після повернення Корнія вона залишає чоловіка й пов'язує свою долю з коханим. Поступово налагоджується життя, входить у звичне селянське русло. Не обходить стороною родину й горе: у великодню ніч хтось підпалює обійстя (лише наприкінці книги стане зрозуміло читачеві, що це був Гнат). Але добра, відкрита до людей Марія разом з Корнієм переборюють і цю біду. Ростуть сини. По-різному складаються їхні долі. Старший, Демко, не повернувся з німецького полону, куди потрапив під час війни. Середній, Максим, пройшов фронти, вдягнув шкірянку, начепив маузера, «розстрілював контрреволюцію». Найменший, Лаврін, найдобріший, був репресований як ворог народу. (Згадаймо, подібні ситуації протистояння кровних родичів змальовані були і в романах Ю. Яновського «Вершники» та «Мати» А. Головка).
Закінчується твір моторошною картиною голоду, сценою вбивства Корнієм свого сина Максима, який бенкетує, коли вмирає від голоду його мати, і, зрештою, смертю самої Марії. Глибокотрагедійно звучить кінцівка твору, в якій образ Марії з кожним авторським рядком стає все об'ємнішим, художньо уособлюючи саму голодну, розтерзану Україну.
Композиційно роман складається з трьох частин: «Книга про народження Марії», «Книга днів Марії» та «Книга про хліб». В останній ідеться про голодомор в Україні, тому й посвята до всього роману: «Матерям, які загинули голодною смертю на Україні в роках 1932-1933». Написана того ж страшного для всього українського народу 1933 року, вона стала першим словом правди в українській літературі про той трагічний час. І хоча автор не був безпосереднім свідком голодомору, але зміг створити глибоко правдивий твір, по-філософському осмисливши в ньому причини трагедії, піднісши образ Марії до рівня символу України.
Про рідну землю, на цей раз про Україну Закарпатську, роман У. Самчука «Гори говорять» - художня розповідь про боротьбу гуцулів за своє соціальне й національне визволення проти іноземних поневолювачів. До речі, у 1938-1939 рр. письменник брав участь у визвольних змаганнях на Закарпатті.
1939 року У. Самчук повернувся до Праги, а наступного - виїхав до Кракова, де гуртувалася українська інтелігенція. Після окупації німцями Львова він разом з Оленою Телігою вирушає на Східну Україну, окрилений думками і мріями про відродження державності. З вересня 1941 року стає редактором офіційної газети «Волинь» (виходила у Рівному), використовуючи її для національно-просвітницької роботи. Письменник багато подорожував по Україні, побував у рідних місцях, відвідав Київ, Полтаву. Знайомство з життям на Східній Україні прислужилося згодом, коли працював над другою книгою трилогії «Ост» - «Темнота». Весною 1942 року за одну із своїх статей у «Волині» під назвою «Так було - так буде» У. Самчук був заарештований окупаційною владою, але невдовзі випущений. Після цього працював у німецькому пресовому агентстві, влітку 1943-го виїхав до Львова, а звід¬ти - до Німеччини. Перебував у таборах для переміщених осіб, де розпочав роботу по згуртуванню письменницьких сил на еміграції. Він був ініціатором створення і головою правління нової літературної організації «Мистецького Українського Руху» (скорочено МУР), основним завданням якої було творення справжньої літератури. До МУРу входили такі відомі письменники, як І. Багряний, В. Петров (Домонтович), В. Барка, Д. Гуменна та багато інших.
Роботу в МУРІ У. Самчук поєднує і з суто письменницькою: у 1946- 1947 рр. вийшов друком багато в чому автобіографічний роман «Юність Василя Шеремета», який повідав про формування нового покоління української інтелігенції у 20-ті роки. Паралельно ішла робота над першою книгою трилогії «Ост» - «Морозів хутір» (1948). Наступна книга трилогії - «Темнота» (1957). Продовження її - «Втеча від себе» (1982).
Улас Самчук прибув до Канади із завершеною і видрукуваною в Німеччині першою книгою трилогії «Ост» - «Морозів хутір», дія якого розгортається в Україні. В ній автор знову повертається до подій революції та громадянської війни на Україні. У Канаді письменник продовжує художньо досліджувати долю родини Морозів у наступних книгах - «Темнота» про трагедію України й українців у 30-ті роки і «Втеча від себе» - про долю мільйонів емігрантів, розкиданих війною по всіх світах. Близько сорока років працював письменник над «Остом», відтворюючи в образах добу, «яку сам бачив, чув, пережив». В цій епічній трилогії він зображує український світ у драматичні періоди національної історії, коли несвідомі уявлення та поривання української людини до свободи і соціальної справедливості опановувалися ідеологіями, експлуатувалися і оберталися на знаряддя цілеспрямованого підкорення людини і народів тоталітарним структурам. Українська людина в трилогії «Ост» намагається уникнути цього неймовірно жорстокого руйнування ідеологічними механізмами тоталітарних систем - нацистської Німеччини і комуністичного СРСР.
Через те вихід української людини за межі національного ареалу трактується не як втеча або поразка, а як історична необхідність самозбереження задля повернення і самоздійснення в своїй національній місії. Тому Улас Самчук перед відходом до Канади, а саме в процесі роботи над першою книгою трилогії «Ост», намагається осмислити всю ту ідеологічну полову («матеріялізм, діялектика, боротьба класів, визволення робітничого люду, диктатура пролетаріату...»), аби пізнати кінцеву, визначальну мету ідеологічного уярмлення української людини. Ця мета йому відома ще з часів написання «Волині»: нищення і знищення трудової, будуючої людини, людини-власника, людини з національною гідністю, людини-господаря.
У трилогії «Ост» письменник також повертається до початку століття, обираючи за стартову позицію 1917 рік не випадково, бо усвідомив, що той більшовицький переворот у Росії кардинально змінив уявлення про історичну перспективу європейської цивілізації і започаткував створення не відомих раніше засобів і способів тоталітарного контролю і маніпулювання суспільною свідомістю, суспільними настроями.
Людина на цих крутих віражах історії прагне будь-якою ціною, зокрема і завдяки відходу з рідної землі, зберегти себе, свою людську і національну гідність. Зберегти і відтворити «у епосі, коли кожна людська істота - біла, чорна, жовта, намагається ствердити себе в оригіналі» — так визначає Улас Самчук чи не найголовнішу «проблему геополітичного сенсу», заявлену в першій книзі трилогії «Ост».
Національно-визвольній боротьбі української повстанської армії на Волині присвятив свій роман «Чого не гоїть огонь» (1959). До Уласа Самчука ніхто не порушував цієї теми, ніхто не відкривав ще гарячих сторінок самопожертви здебільшого безіменних, захованих за псевдо вояків за незалежну Україну. Вони для письменника залишалися непереможними, нескореними, бо спротив українського народу окупантам зачаєно пульсував у настроях і переживаннях мільйонів.
Улас Самчук також не відчував себе переможеним. Хоча й судилося йому полишити рідну землю, це не був відступ: «Я завжди у наступі з почуттям переможця». Письменник замірився образно відтворити цей драматичний рух української людини крізь багатовимірні випробування двадцятим століттям, яке у формі тоталітарних ідеологій і авторитарних систем прагнуло оволодіти силами історії і встановити владу над світом і над людиною у всіх її вимірах.
Доля українських переселенців у Канаді висвітлюється письменником у романі «На твердій землі» (1967). Ці твори, як і дві останні книги трилогії «Ост», митець писав, уже переселившись у 1948 році до Канади. Там працював він і над книгами споминів і вражень «На білому коні» (1955), «На коні вороному» (1975), «Планета Ді-Пі» (1979) та ін.
У. Самчук був і одним із засновників об'єднання українських письменників на еміграції «Слово» та членом редакційної колегії збірника під цією назвою.
«Певен, Улас Самчук думками, почуттями, творчістю до кінця днів своїх земних залишався в просторі предків і в просторі української мови, бо ця колосальна духовна гравітація тримала його на орбіті національного обов'язку, який зобов'язував письменника образно відтворити драматизм і трагізм відходу української людини на інші простори планети Земля», - писав про письменника Микола Жулинський.
Улас Самчук помер 9 липня 1987 року. Похований у Торонто.
Пам’ятник Уласу Самчуку у м. Рівне
Слово про Уласа Самчука
“Я не тому письменник українського народу, що вмію писати.
Я тому письменник, що відчуваю обов’язок перед народом.
Бог вложив у мої руки перо. Хай буде дозволено мені
використати його для доброго, для потрібного”
Улас Самчук
Бібліографія
Твори
1. Самчук У. Волинь: Роман. У 3 ч. – К.: Дніпро, 1993.
2. Самчук У. Марія; Куди тече та річка. – К.: Наук. думка, 2005. – 416 с.
3. Самчук У. Марія: Хроніка одного життя: Роман. – К.: Рад. письменник, 1991. – 190 с.
4. Самчук У. Чого не гоїть огонь: Роман. – К.: Укр. письменник, 1994. – 233 с.
* * *
5. Самчук У. Шевченко // Слово і час. – 1999. - № 3. – С. 22-23.
6. Самчук У. Сім листів до Євгена Маланюка / Передм. М. Неврлий // Сучасність. – 1996. - № 3-4. – С. 140-144.
7. Самчук У. Ідейні мотиви моєї творчості // Урок української. – 2005. - № 1-2. – С. 46-53.
Життя і творчість письменника
1. Бондаренко Ю. Роман-хроніка Уласа Самчука «Марія»: Україна між космосом та історією// Слово і час. – 2011. - № 6. – С. 25-32.
2. Гон М. До вивчення творчості Уласа Самчука // Урок української. – 2005. - № 3/4. – С. 45-46.
3. Дем’янчук О. Улас Самчук міг би бути хорошим політиком (Дослідження творчості письменника) // Україна молода. – 2009. – 13 березня. – С. 20.
4. Жулинський М. Виконати свій обов’язок перед собою і нацією. (Життя і творчість Уласа Самчука) //Урядовий кур’єр. – 2005. – 19 лютого.
5. Кизилова В. Роман Уласа Самчука «Морозів хутір». Специфіка оповідного канону// Слово і час. – 2001. - № 4. – С. 69-787.
6. Кралюк П. Улас Самчук как европейский мыслитель: 20 февраля исполнилось бы 106 лет писателю// День. – 2011. - № 34/35. – С. 10.
7. Кулинич В. Роман «Марія»: історія створення, зміст. Проблематика: (Творчість У. Самчука)// Укр. Мова і літ. в школі. – 2001. - № 5. – С. 26-28.
8. Лятуринська О. Улас Самчук // Розбудова держави. – 2005. – № 5-8. – С. 45-48.
9. Мариненко Ю. «Схід-Захід» (Трилогія «Ost» Уласа Самчука // Дивослово. – 2005. – № 8. – С. 59-63.
10. Онацький Є. Улас Самчук – поет села. (Повість «Марія») // Розбудова держави. - № 1-4. – С. 72-76.
11. Поліщук Я. Формула ідентичності Удаса Самчука на тлі доби //Слово і час. – 2007. - № 6. – С. 25-31.
12. Руснак І. Рецепція Данте у творчості Уласа самчука // Урок української. – 2005. - № 9-10. – С. 54-57.
13. Руснак І. Художня візія тоталітарної дійсності у прозі Уласа Самчука //Дивослово. – 2005. - № 2. – С. 49-54.
14. Садівська В. Народознавчий аспект аналізу роману Уласа Самчука “Марія” // Дивослово. – 1996. - № 5-6. – С. 43-46.
15. Ткачук М. Художні виміри творчості Уласа Самчука // Укр. Мова і літ. В школі. – 2005. - № 6. – С. 43-47.
16. Фасоля А. Стаття У. Самчука «Нарід чи чернь?» // Дивослово. – 2006. - № 2. – С. 15-18.
17. Федоренко В. Роман-хроніка, роман-сага, роман-спалах… (Вивчення твору «Марія» Уласа Самчука в 11 класі// Дивослово. – 2009. - № 11. – С. 14-20.
18. Шевчук С. Народна культура Волині у спадщині Уласа Самчука // Нар. творчість та етнографія. – 2001. - № 1-2. – С. 6-12.
19. Шовкова О. Немає кінця нашому життю (Роман У. Самчука «Марія»; ідейний зміст, проблематика, образи) // Дивослово. – 2006. - № 6. – С. 31-33.
Спогади про Уласа Самчука
Тригуб Т. Духовний світ Уласа Самчука. Авторське «Я» письменника на сторінках спогадів «На білому коні», «На коні вороному» // Українська мова і літ. В школі. – 2005. - № 2.
Тексти творів У.Самчука в мережі Інтернет
1. Улас Олексійович Самчук : проза : Волинь; Гори говорять!; Крути; Марія; На твердій землі; Нарід чи чернь?; Чого не гоїть огонь [електронний ресурс]. // UKRLIT.ORG — публічна електронна бібліотека української художньої літератури. - Режим доступу : http://ukrlit.org/samchuk. - Заголовок з екрана.
2. Самчук У. Волинь; Чого не гоїть огонь; Гори говорять!Марiя; На тведiй землi ; Нарiд чи чернь? [Електронний ресурс] // Libr . ru :Библиотека Мошкова. – Режим доступу : http://lib.ru/SU/UKRAINA/SAMCHUK/ - Заголовок з екрана.
3. Самчук У. Волинь [Електронний ресурс] //Український Центр. Українська бібліотека . – Режим доступу : http://www.ukrcenter.com/library/read.asp?id=1463 - Заголовок з екрана.
4. Самчук У. Волинь; Гори говорять!; Марія; Нарід чи чернь?; На твердій землі; Чого не гоїть огонь [Електронний ресурс] // Бібліотека української літератури. – Режим доступу: http://www.ukrlib.com.ua/books/book.php?id=90 - Заголовок з екрана.
Про життя і творчість письменника в мережі Інтернет
1. Улас Самчук – Гомер ХХ століття : сайт пам’яті Уласа Самчука : біографія. Книги. Фотоальбом. Спогади. Статті. Бібліографія [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://samchyk.uosa.uar.net/index.htm
2. Улас Самчук : Біографії українських письменників, поетів та драматургів – С [Електронний ресурс] // Бібліотека української літератури.- Режим доступу : http://www.ukrlib.com.ua/bio/letter.php?let=21
3. Радчик Р. В.Публіцистика Уласа Самчука в контексті українського державотворення : [всебічно аналізується публіцистика письменника, опублікована на сторінках газети "Волинь", що виходила у Рівному з 1 вересня 1941 року до 7 січня 1944 року. Електронний ресурс] // Електронна бібліотека Інституту журналістики. – Режим доступу : http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1333
4. Радчик Р. В. Улас Самчук як редактор газети "Волинь" [Електронний ресурс] // Електронна бібліотека Інституту журналістики. – Режим доступу : http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1092
5. Кузнецова К. Гомер українського життя ХХ століття – Улас Самчук [Електронний ресурс] // Львівський Національний Університет. Фізичний факультет. Журнал фізичних досліджень. Кафедра теоретичної фізики – Режим доступу : http://ktf.franko.lviv.ua/~vivat/book.html
6. Присяжнюк А. Концепція "великої літератури" У.Самчука в діалозі-дискусії МУРу [Електронний ресурс] // Львівський Національний Університет . Фізичний факультет . Журнал фізичних досліджень . Кафедра теоретичної фізики . – Режим доступу : http://ktf.franko.lviv.ua/~vivat/book.html
7. Улас Самчук : [коротка біографія. Електронний ресурс] // Вікіпендія : вільна енциклопедія . – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Улас_Самчук
8. Гупало С. Неизвестный Улас Самчук [Електронний ресурс] // Зеркало недели. – 2006. – №18 (13-19 мая). – Режим доступу до газ.: http://www.google.com.ua/imgres?imgurl=http://www.zn.ua/img/st_img/2006/597/foto-53365-12725.jpg&imgrefurl=http://www.zn.ua/3000/3760/53365/&h=200&w=230&sz=12&tbnid=WDLxWkydKwPP9M:&tbnh=94&tbnw=108&prev=/images%3Fq%3D%25D0%25A3%25D0%25BB%25D0%25B0%25D1%2581%2B%25D0%25A1%25D0%25B0%25D0%25BC%25D1%2587%25D1%2583%25D0%25BA&hl=uk&usg=__q6usC9qCrzPciB5aDGbAI0mTO-4=&ei=h9NBS9f4MZGUnwOW1pm4CA&sa=X&oi=image_result&resnum=5&ct=image&ved=0CBkQ9QEwBA
9. Макаренко Г. Встреча: Иван Кавалеридзе и Улас Самчук : два взгляда на одно событие [Електронний ресурс] // День. – 2007. - №91 (8 июня) . – Режим доступу до газ.: http://www.google.ru/imgres?imgurl=http://www.day.kiev.ua/img/181593/91-18-2.jpg&imgrefurl=http://www.day.kiev.ua/182618/&h=340&w=250&sz=22&tbnid=5jaNdYneEpjxBM:&tbnh=119&tbnw=88&prev=/images%3Fq%3D%25D0%25A3%25D0%25BB%25D0%25B0%25D1%2581%2B%25D0%25A1%25D0%25B0%25D0%25BC%25D1%2587%25D1%2583%25D0%. 10Працьовитий В. Cамчук Улас Олексійович [Електронний ресурс] // Довідник з історії України. – Режим доступу : http://history.franko.lviv.ua/IIIs_1.htm
Укладач: Молчанова К.Б., провідний бібліотекар
