Відразу дві Ганни - митець Ганна Мішина та поет Ганна Купрій представили свою творчість читачам бібліотеки .
Я народилася в Дніпродзержинську. З дитинства мріяла стати художником, і мене завжди підтримувала моя мама.
Мені пощастило: була відкрита художня школа. Директорові Богоносу В.Н, вчителям Ребрику П.М., Зеленській Е.В., Лободенко В.Г., Самоварові В.В дуже вдячна. Це дуже світлі люди.
У Дніпропетровську закінчила художнє училище. Після його закінчення мене підтримали Жуган В.О. та Жежер А.М. Спасибі їм.
У притул творчо працюю 14 років. Пишу портрети, особливо люблю писати дітей. Вони приносять мені радість, душі їхні, як чисті джерельця.
Пишу квіти, пейзажі, усе, що оточує нас прекрасне, створене Богом.
Наскільки мені це вдається, судити,Вам, глядачам.
Роботи мої, як птахи, розлетілися далеко за межі України. Одні живуть в Америці, інші - у Голландії, Німеччині, Узбекистані,Росії. Але велика частина робіт зі мною.
В моєму житті бувало всяке, за те йому уклін і подяка.
Ваша Ганна Мішина
Я родилась в Днепродзержинске-нашем дымном, запыленном, но родном, потому, что именно в этом городе прошло моё детство, в нем родились мои дети, живут мои родители, мои друзья , в нём я работаю и творю(значит, что-то же меня вдохновляет!
«Стихи – то, чем ты дышишь, когда уже нечем дышать…». Лечусь людьми, стихийными стихами- были у меня такие строки. И это правда, не для красного словца «что для меня поэзия?». Наверное, мой организм так устроен – стихи моя защитная реакция, которую он, организм, вырабатывает в ответ на окружающую несправедливость, равнодушие, подлость, рутину. Важно разглядеть обыкновенное чудо в пробивающейся из земли травинки, в луче солнца, мелькнувшем из-за туч, в глазах близких, не обозлиться, не ожесточиться, понять, что мы живем именно сегодня, сейчас и другого выбора у нас не будет.
Я не сажусь за письменный стол, давая себе установку: «Вот я сейчас напишу стихи…»Они рождаются сами по себе, по своей инициативе – раз и сложились, я даже не заметила, как. Успевай только записывать…
Откуда это во мне? Так было с раннего детства(тогда я ещё и писать не умела),так, надеюсь, будет ещё много, много лет…
Ваша Анна Куприй
