Воля ... Її нам подарував Бог. Протягьом багатьох століть люди в різних імперіях, країнах, автономіях намагалися отримати волю шляхом війн, революцій, заколотів і страйків. Утворювалася численна кількість товариств, таємних гуртків метою яких було придушити владу верховенства, бути незалежними і створити демократію.
Що ж було причиною цього? Як кажуть: диму без вогню не буває. У будь-який час історії правителі різних імперій, країн воювали за територію. Внаслідок цього виникали громадянські війни. Багато крові пролилося в той час, скільки було людських жертв, врешті-решт, скільки насилля проявилося. Коли помирає одна людина – це трагедія, але якщо помирають тисячі – то це вже статистика. Чому так відбувалося, спитаєтесь ви. Народ хотів побачити істину, але, на жаль, не знав, де її шукати. Насправді, вона була дуже близько, але всі закрили на неї очі. Люди не мали миру з Богом і йшли всупереч Його волі. А Біблія говорить усім нам: „Майте мир з Богом”.
Одним із тих, кого цікавили питання такого роду, був Федір Достоєвський. Цей російський романіст досяг у світі популярності завдяки сміливості й гостроті постановки найважливіших етико-філософських проблем. Письменник художньо осмислив головні чинники буття людини: її конфлікт із Богом і тягар свободи, який вона приречена нести, втрату сенсу життя й розірваність свідомості. Багато мислителів і філософів, чиї твори визначили духовну атмосферу ХХ століття, перебували під його прямим або опосередкованим впливом.
Народився Ф. М. Достоєвський 30 жовтня (11 листопада) 1821р. у Москві в родині лікаря. Ще з дитинства хлопчику була властива безмежна любов до життя. Юнак одразу дорослішає, коли у 15-річному віці втрачає найближчу рідну людину – матір. У червні 1839 р. помирає батько. Перебуваючи в скрутному матеріальному становищі, у постійному страху за власне майбутнє і долю близьких, Федір робить перші самостійні кроки. Наприкінці 1840 р. він стає активним учасником революційного гуртка М. Буташевича-Петрашевського. Разом з іншими петрашевцями Достоєвського було заарештовано й засуджено до розстрілу. Йому довелося пережити кілька жахливих хвилин очікування смерті. Він не мав жодного сумніву, що його буде страчено. Приречених вивели на Семенівський плац, повільно підвели до ешафота, накинули на них білі балахони. Офіцер оголосив смертний вирок і дав команду: „На приціл!”. Тільки в останню мить з’ясувалося, що церемонія страти – заздалегідь продумане інсценування. Смертну кару замінили на чотири роки каторжних робіт в Омській фортеці з подальшим відбуванням довічної служби рядовим.
Перебування Ф. Достоєвського на каторзі (1850-1854 рр.) – це період його напруженої духовної праці, серйозних роздумів на релігійно-філософські теми. У Тобольську письменник зустрівся з дружинами декабристів, і вони подарували йому Новий Заповіт – єдину книгу, яку дозволялося читати в’язням. Вивчаючи Святе Письмо, він дійшов висновку про необхідність змінити своє життя і взяти Христа за моральний орієнтир.
Письменник вірив, що синтез європейської освіченості й народної релігійності – єдиний спосіб перетворити Росію на ідеальну державу, яка базується на братських, християнських началах.
У 1864 р. помирає його дружина, а невдовзі і брат Михайло, яких він щиро любив. Однак життя тривало. Було написано чимало творів. Помер Достоєвський 28 січня 1881 р.
Він відійшов, але залишив нам у спадок свої твори, які змушують кожного задуматися над сенсом життя. У всіх творах письменника легко простежується одна лінія - боротьба Світла і Темряви. Його художній доробок – відображення роздумів над долею світу, спроба знайти альтернативу гострій релігійній кризі, як особистій, так і загальній. Він як ніхто інший зумів відчути ті процеси, які загрожували самим основам суспільного ладу, і застерігав від необмеженого свавілля людини і наступу тоталітаризму. В одному зі своїх романів Достоєвський вказує на Красу, яка повинна врятувати світ, тобто на шлях Христа, Якого зрозуміли не представники Церкви, а простий народ.
Ф. Достоєвський виконав свою місію. Пройшовши крізь труднощі, він знайшов мир із Богом. Своїм життям письменник дав яскравий приклад російському народу, довівши, що тільки через страждання можна дійти до радості.
У пошуках віри та стилю письменник казав: „ У нещасті пояснюється істина. Я скажу вам, що я – дитя доби, дитя зневіри та сумніву й досі, та навіть (я знаю це) до гробу. Яких страшних страждань завдало та й завдає мені тепер це прагнення вірити, котре дужчає в душі моїй зі збільшенням у ній доказів супротивних. Та, одначе, Бог посилає мені миті, коли я цілком спокійний; і в ці миті я склав у собі символ віри, де все для мене ясно і свято. Цей символ дуже простий, ось він: вірити, що нема нічого прекраснішого, глибшого, симпатичнішого, розумнішого, мужнішого, довершенішого від Христа, і не тільки немає, а й з ревнивою любов’ю кажу собі, що й не може бути. Мало того, якби хтось мені довів, що Христос - поза істиною, то мені краще хотілося б лишитися з Христом, ніж з істиною”.
Віра Достоєвського була наслідком його трагічної боротьби із собою, формувалася у тяжких випробуваннях долі. І все ж таки він не звернув із правильного шляху!
